|
Микола Гудкович
|
|
|
| Спогади. «Хохли» в Азербайджані :) |
[грудень. 18-е, 2008|10:00 am] |
Був удома, розмовляли з мамою, і зайшла мова про її маму, тобто мою бабусю. Бабусю звали Олена, і була вона біженкою. З Кубані. А може, й не з Кубані. Прийшла була до Азербайджану з іншими біженцями зовсім маленькою сиріткою, батьків не пам'ятає, звідки сама — не пам'ятає. Але — цікаво — пісень дітям співала українських.
В цій же розмові з'ясувалося, що в маминому дитинстві в Азербайджані слово «хохол» використовувалося на ознаку будь-якого неазербайджанця — чи то українця, чи то росіянина, чи білоруса, все одно (але, зрозуміло, не вірмена чи турка).
І ще одне — коли збиралася «русская диаспора» (хохли по-місцевому), то пісень співали здебільшого українських. Мені цікаво — якою мовою спілкувалися ці руські діаспоряни? :-)
|
|
|
| Сестри |
[травень. 23-є, 2008|12:00 pm] |
«Діанко, чого думаєш, бий її пішака! Вона твого побила, а ти її!»
«І як ото дорослим не нудно так довго фігурки по дошці возити? Коли вже цей шах-та-мат буде?»
«Поки що грайте без мого нагляду. Я під стіл у терміновій справі…»
«Я не можу на це дивитися… Коника вбили, офіцера вбили, короля от-от уб'ють…»
|
|
|
| Дідусь Микола |
[травень. 10-е, 2007|09:22 am] |
Якось я йшов старим цвинтарем, що неподалік від Бреста, і побачив могилу з написом: "Гудкович Николай". Це і моє ім'я, тому я підсвідомо здригнувся...
Ще крок, і відкрилося: "Кондратович". Не моя могила, виходить. Дідусева.
Коротко про нього і ту війну: він із дружиною залишився в окупованій Білорусі, був зв'язним із партизанами, його було звільнено разом із Брестом радянськими військами... трохи пізніше було засуджено до 10 років таборів - за зраду Батьківщини. Сім років по тому його було звільнено - повторний суд не знайшов ознак злочину - але не реабілітовано. Друзі казали дідові, що треба подати клопотання про реабілітацію, але дідусь не хотів ні про що клопотати - він повернувся до своєї сім'ї, чого більше бажати. Він був "ворогом народу" до 1971, коли його все ж таки реабілітували.
Я дуже любив його, хоча майже не знав. Він любив мене, хоча я буквально сідав йому на шию :)
Це все в цьому дописі про дідуся Миколу та про війну. Більше про дідуся - трохи згодом; про війну - просто в наступному дописі.
|
|
|
| Мама. Що в імені тобі моєму? |
[лютий. 23-є, 2007|02:09 pm] |
Коли мама приїхала до Сіверськодонецька і прийшла працювати на приладобудівний завод, керівниця її відділу відразу сказала:
- Я називатиму вас Валентиною Семенівною.
- Чому це раптом? - поцікавилася мама трохи здивовано.
- Тому що мені так легше, - пояснила керівниця.
- Мене звати, - лагідно, але твердо сказала мама, - Валіда Сеїдовна, і саме так ви мене зватимете.
Керівниця страшенно образилася, але виявилося, що для наполегливих немає неможливого, і за декілька днів тренувань страшне ім'я вже відскокувало в неї від зубів...
|
|
|
| наші | Брат |
[листопад. 14-е, 2006|10:59 am] |
Він зовсім не схожий на мене. В той же час, якщо в цьому світі є хтось схожий на мене, то це він.
З багатьох питань ми не погоджуємося, але в багатьох розуміємо один одного без слів.
Ті, хто мало знають нас, кажуть, що ми - геть різні, але це не так.
Ми - діти одного батька, однієї неньки, і це не може не датися взнаки - ми майже однакові в тому, що стосується порядності та справедливості, хоч наші погляди на способи дотримання першої та досягнення другої - різні.
Мені повезло бути старшим, а йому - молодшим.
Я бачу його, як самого себе в його віці, і хотів би захистити від усіх своїх помилок, але від усіх - не можу, та либонь того й не треба.
Деякі помилки необхідно зробити, аби усвідомити, що їх слід уникати...
Зрештою, в нього своє життя, - хоча воно частково і моє.
Я сподіваюся, що в нього все буде гаразд.
|
|
|
| navigation |
| [ |
viewing |
| |
most recent entries |
] |
| |
|
|
![[info]](http://l-stat.livejournal.com/img/userinfo.gif){kind=small}
iryn_mykola